У житті кожної людини рано чи пізно настає момент вибору. Для приватної особи – це її особиста справа і сторонні тут ні до чого. Коли ж особа представляє країну, особистий вибір стає більш складним і часом дуже нелегким.
Великий у минулому спортсмен, легенда світової легкої атлетики, неперевершений стрибун із жердиною Сергій Бубка досі був прикладом успішної післяспортивної кар'єри.
Рекордсмен світу зумів вдало конвертувати свою світову славу у почесні та впливові посади у світовому спорті. Настільки впливові, що Сергій Бубка навіть висував себе на посаду президента Міжнародного Олімпійського Комітету. Але його не обрали. І, як виявилося, правильно зробили. Якби нині президентом МОК був не німець Томас Бах, а українець Сергій Бубка, то саме його, а не Баха німецька преса називала би "пуделем Путіна".
Нагадаю, що виконком МОК, до якого входить наш Сергій Бубка, не відсторонив команду Росії від Олімпійських Ігор, як очікувалося, а ухвалив суперечливе і принизливе для світового спорту рішення. Звісно, що тут не обійшлося без тиску Росії, яка вважає дискваліфікацію усієї команди за допінг "політично вмотивованою".
А чи була би "політично вмотивованою" дискваліфікація Росії не за допінг, а за збройну агресію проти України? Ми цього не знаємо. Тому що Сергій Бубка представник України у виконкомі МОК жодного разу за два з половиною роки не поставив цього питання. Хоча мав би це робити щодня.
Ми не німці. Наша преса ніяк не оцінила, ані нинішній вчинок Сергія Бубки, ані його позицію упродовж останніх років. Це німці можуть назвати головного "олімпійця" та свого співвітчизника "пуделем". Ми чомусь не можемо. І я знаю чому. Тому що в такому разі образливу назву слід шукати зовсім не для Сергія Бубки. А для "пуделів" набагато більшого політичного розміру. Їх у нас скільки завгодно.
