Збірна Ісландії здивувала футбольну Європу на чемпіонаті континенту, дійшовши вже до чвертьфіналу, але ісландський футбол може дивувати і іншим
Depo.Сектор пропонує перелік цікавих фактів про ісландський футбол і його головних героїв, передає Корупція.Спорт.
Короткий сезон. У Ісландії футбольний чемпіонат триває з травня по жовтень. Це пов'язано з кліматичними умовами у країні. З кліматом важко сперечатися, тому чемпіонат не призупиняли навіть через Євро-2016. Тим паче, що гравців з місцевого чемпіонату на турнірі немає. У заявці лише легіонери. З лютого по квітень триває Кубок ліги, в якому беруть участь 24 клуби, що діляться на три вісімки. З травня по серпень триває Кубок Ісландії. На острові щоразу у боротьбу вступають 75 клубів. Вони поділені на 5 дивізіонів. Перші три дивізіони складаються з 12 команд. Четвертий за силою дивізіон – з десяти. П'ятий розділений на чотири групи за територіальним принципом: три по вісім і одна група в сім команд.
Найдорожчий клуб країни коштує в 10 разів менше, ніж Ярмоленко. За даними порталу Transfermarkt.de загальна вартість гравців найдорожчого клубу Ісландії "Хафнарфьордура" становить лише 2.43 млн євро. Для порівняння – трансферна вартість українця Андрія Ярмоленка за даними того ж джерела – 22 млн євро. Та що там один клуб? Весь чемпіонат Ісландії коштує дешевше Ярмоленка на 4.5 млн євро!
Ісландці не шкодують грошей на головного тренера збірної. Наставник ісландців Ларс Лагербек отримує від федерації 443,5 тис. євро на рік. Наче багато за ісландськими мірками, але це не дуже багато, якщо порівнювати з зарплатнею того ж Роя Ходжсона (4,48 млн євро на рік), якого ісландці відправили у відставку, вибивши Англію з Євро-2016. До того ж, Лагербек виконував одразу дві роботи – тренував збірну і виховував для неї свого наступника – Хельміра Хальгрімссона. Цей чоловік, до речі, заробляє значно менше за свого старшого колегу і навіть змушений працювати дантистом за сумісництвом.
Федерація, що "живе" у сільському будиночку. Ось так виглядає "Будинок футболу" на ісландський лад. У цій країні плювати хотіли на зовнішній вигляд – головне, щоб всередині все було гаразд.
Головна арена країни на 15 000 глядачів. Саме стільки вміщує головний стадіон Ісландії у Рейк'явіку – "Лаугардальсвеллур" (навіть не намагайтеся вимовити). Хтось скаже, що це мало, але ісландці – люди прості і не люблять масштабних споруд. До того ж – навіщо? В країні маленьке населення і на величезний стадіон просто нікому буде ходити.
А на маленькі арени у Ісландії ходять охоче. В середньому кожен футбольний тур чемпіонату в Ісландії відвідують 1,7% жителів країни. Для прикладу, в Англії цей показник становить 0,42%, а в Німеччині – 0,48%.
Шість відсотків населення країни на одному матчі. У 2004-му році в матчі збірної Ісландії зі збірною Італії був встановлений рекорд відвідуваності матчів національної команди Країни гейзерів. На товариську гру в Рейк'явіку зібралося 20 034 вболівальника – дуже велике число для країни з населенням в 320 тисяч чоловік на той час. Зустріч завершилася перемогою збірної Ісландії з рахунком 2:0. А як інакше, коли 6% населення країни прийшло на стадіон? До речі, самому Буффону тоді забивали ісландці.
Найчарівніший стадіон Ісландії у Вестманнаеярі. Тільки подивіться на цю красу навколо арени! На фоні таких пейзажів важео грати у футбол не красиво. Цей стадіон звуть "Хастейнсвеллур".
Капітан збірної, що ледь не став гандболістом. До недавнього часу гандбол був спортом №1 у країні, про що свідчить хоча б той факт, що капітан збірної Ісландії Арон Гуннарссон до 15-ти років займався гандболом і вважався висхідною зіркою цього спорту в країні. Але футбол переміг і в житті спортсмена, і в суперечці з гандболом у всій країні.
Гудйонсени, що увійшли в історію. 24 квітня 1996 року Ейдур Гудйонсен в матчі збірної Ісландії проти команди Естонії вийшов на заміну замість Арнора Гудьонсена, який доводиться йому рідним батьком. Це перший випадок в історії футболу, коли батько і син брали участь в одному міжнародному матчі. Щось піказує, що наступний такий випадок станеться не скоро.
