Відомий український коментатор каналів «Футбол 1»/«Футбол 2», ведучий програми «Футбольний weekend» Роберто Моралес в інтерв’ю «Футбол 24» розповів про проходження служби в українській армії.
«Психологічно людина на грані зриву, а хтось, може, і зривається. Його родина навантажує проблемами, але він вже в армії, не може ніяким чином допомогти»
– Роберто, як проходить служба, які враження у тебе від неї?
– Поки що до самої служби справа не дійшла, поки що знаходимось в «учебці» вже більше місяця. Це «учебка» зв’язку в Полтаві.
Якщо брати мої особисті очікування, то враження, може, навіть краще, ніж я очікував. Але якщо брати якісь мінімально адекватні показники, то враження десь невтішні. Тому що взагалі з матеріальною «базою» у нас все важко. Можливо, це саме в цьому конкретному місці. Тому що «учебка» зв’язку тут повністю закривалася, фактично вона розформовувалася.
Проблем достатньо. Є проблеми з логістикою. Це в армії у нас, здається, взагалі відсутнє, починаючи з військоматів. Щодо якихось знань, які здобуваються, то були цікаві речі, ми вивчали засоби зв’язку, звичайно, найбільш цікаві – це сучасні засоби зв’язку. Те, що виготовлялось не в Радянському Союзі, бо дуже багато радянських зразків техніки. Дещо американці нам дали (ау, «Лайньюз»! – прим. авт.), дещо ми придбали у європейських країн. Є засоби зв’язку як для мене просто фантастичні.
Армія завжди лякає когось, що буде багато «фізо». У нас же поки «фізо» малувато, навпаки, хотілось б більше, незважаючи на те, що, можливо, буде важко. Хоча потроху готуємося.
Люди вже більше, ніж за місяць втомилися від очікування, і є величезне бажання «розподілитися» по частинах. Але є така норма, що здається, 44 дні має проходити навчання, і лише після цього розподіляють.
– Який подальший план дій?
– Сьогодні прийняли присягу на вірність народові України. Зараз дали звільнення на два дні, повертаюсь до Києва, а потім знову – назад до частини.
Саме розподілення відбувається незалежно не тільки від нас, а і від навчального центру, де ми в Полтаві знаходимось. Приходять так звані «замовлення», приїжджають так звані «покупці», вони дивляться особові справи. Їм потрібні не обов’язково зв’язківці, якщо ти тут навчаєшся, то необов’язково це говорить про те, що будеш з рацією працювати. Можеш бути ким завгодно. Наприклад, у нас частина людей, хто вже пройшов один раз службу – хто працює з засобами зв’язку, хтось «на броні», хтось «кулеметник». Розподілення не буде залежати від нас. Такий собі сюрприз буде. Тобто враховуючи, що не всі прибули сюди в один день, розподілення відбудеться з наступного тижня, і до кінця місяця всі будуть розподілені по частинах.
– Ти вже відвик від звичного ритму життя? Раніше ти ввечері вів програму «Європейський weekend», коментував пізно ввечері або навіть вночі футбольні матчі.
– Я зразу для себе вирішив, якщо так все міняється, то і ритм життя треба міняти. Найважче було звикнути – лише зараз, через місяць, звик до того, що потрібно підійматися о 6-й ранку. Тому що раніше я постійно дивився вночі якийсь латиноамериканський футбол. 10-та, 11-та, 12-та години – раніше для мене був ранок. Це для мене змінилось.
А до всього іншого був, в принципі, готовий. Коли жили в палатках, я як людина, яка свого часу достатньо поїздила по археологічних експедиціях по Запорізькій області (Роберто закінчив історичний факультет Запорізького університету – прим. авт.), то це було нормально. Зміна ритму життя – нічого такого страшного насправді в цьому немає.
Є люди, які себе психологічно накручують. То їм важко… Що ще довелося побачити, найважче трапляється тим, хто «зловживає» в буденному житті, хто відрізаний від джерел «вогняної води». Люди падають, непритомніють, різне трапляється. А так, все можна пережити, нічого екстраскладного у нас не було. Ну, армія і армія. Є свої армійські «заморочки», не всім вони подобаються. На строковій службі простіше все-таки, бо здорові дядьки можуть свою точку зору відстоювати.
– Який зараз твій розпорядок дня в армії?
– О 6-й підйом, о 7-й сніданок. Зранку (плюс-мінус час корегується) – заняття, проходять до обіду. Після обіду – заняття, у когось до 5-ї, у когось до 6-ї години вечора. Після цього – назад в казарми чи палатки, особистий час, прання. Коли були в лісі, миття посуду і прання займали левову частку часу. Але і тут зараз в Полтаві за такої спеки прання одягу займає багато часу.
Є вільний час, не можна сказати, що людина залишається без можливості чомусь себе присвятити – хорошому чи поганому. Свиня, як то кажуть, завжди болото знайде. І така проблема також є в армії, ті, хто хоче «насвинячитись», ті знаходять можливість. Хоча з цим і борються. Є вільний час, щоправда, якогось різноманіття немає. Добре, що в Полтаві є тенісний стіл, якась штанга, шведська драбина, навіть майданчик невеличкий є позайматися для себе.
– Чи необхідна адаптація, щоб перейти до армійського стилю життя? І якщо необхідна, чи пройшов ти її?
– Якійсь час ти все одно проходиш адаптацію, звикаєш до зміни ритму, звикаєш до людей. У всіх було певне коло спілкування, і звикати до нового це теж своєрідна акліматизація. Так, потроху воно все налагоджується. Єдине, що я бачу, інколи трапляються психологічно тяжкі моменти в тому, що люди відірвані від родини. Коли родинні проблеми, коли дружина чи хтось інший починають «наярювати» на телефон… І психологічно людина на грані зриву, а хтось, може, і зривається. Його родина навантажує проблемами, але він вже в армії, не може ніяким чином допомогти. Такі речі бувають, є таке…
«В військоматах ніхто реально не дивиться на те, здорова людина чи хвора. Це 100%»
– Як проходила твоя мобілізація? Чи тебе «знімали з потяга і відправляли в Нацгвардію», чи все було не так кардинально?
– Навіть з того, що я тут чув, а я спілкуюсь тут з людьми з Вінниці, Харкова, Полтавщини, Черкас, то, щоб когось впіймали десь в переході і забрали, такого не було. З того, що я знаю, дядько на Вінничині, його забирали ще взимку, він був не проти йти в армію, але захворів, був на лікарняному, і його тоді не взяли. А цього разу приїхали додому, він каже, дайте сумку зібрати, а йому відповіли: ні-ні, давай, терміново поїхали. Він не пручався, але приїхав фактично без речей.
Щодо мене, то я ще взимку пройшов медичну комісію, Пройшов – питаю, що далі. Відповідають: сиди – чекай. Ну і дочекався, влітку викликали, заздалегідь повідомили, прийшов – забрали. Не було такого, що десь схопили, посадили до машини і забрали в армію (сміється).
Чув, що у деяких це трапляється не зовсім за законом, тобто вручають повістки з порушенням закону. Таке є. Але так щоб ловили… Про це майже всі чули (в метро чи ще десь, як казали щодо Харкова), але людини, яка бачила це на власні очі, я ще не знаю.
– Наш колега Майкл Щур розповідав, як він дуже цікаво проходив медкомісію. Про те, як медсестра хотіла взяти кров на аналіз в багаторазових рукавичках, про те, як мав дуже специфічне спілкування з психіатром, який дуже зверхньо себе вів та запитував: «Ти доброволець? Патріот? Чи тебе примусово притягнули?» У тебе були цікаві історії при проходженні медкомісії?
– Ні, у мене під час медкомісії таких історій не було. Єдине скажу, що в військоматах ніхто реально не дивиться на те, здорова людина чи хвора. Це 100%. Взагалі не дивляться! Тобто вони дані збирають, записують, але їм байдуже. Коли ми приїхали до Полтави, тут свій медик, який «передивлявся» людей і бракував дуже багато з тих, яких взяли військомати. Він реально дивися, реально питав, деякі речі сам бачив відразу. Він просто знімає з себе відповідальність, правильно виконуючи свої функції. Якщо таку людину все одно залучать до армії, а таке трапляється, незважаючи на те що медик пише «ні», що людина непридатна до служби, то він знімає з себе відповідальність, адже його підпису немає. Тобто реальної перевірки людей в військоматі – здорові чи хворі, цього фактично у нас не існує. Бардак в цьому повний.
– Також Щур писав про те, що у нього в частині величезні черги у столову. У вас такі черги спостерігаються?
– Ні, таких величезних черг, як у Щура, немає. Невеличкі черги виникають, але це 10-15 хвилин, так що з цим проблем немає.
– Але ти казав, що є проблеми з логістикою. Тобто деякі проблеми у вас в частині існують.
– Під логістикою я що маю на увазі: це скласти якісь списки, їх перевірити, не складати їх 10 разів. Люди десь зібрались, пішли кудись, потім повернулися назад.
Це класика – щоб зробити щось просте, потрібно зробити це декілька разів. Усе починається з військоматів і продовжується в частинах. Я взагалі вважаю, що у нас в країні, на державному рівні, величезні проблеми з логістикою. А в армії тим паче.
«Перші кілька днів люди непритомніли один за одним – люди, які постійно «вживали» і залишились без цього. За 4-5 днів таких людей – десяток було у нас»
– Дуже багато чутно про зловживання алкоголем в армії, і ти також підтвердив це. Які цікаві випадки були у вас в частині щодо любителів трохи хильнути?
– Кажуть, що все, що зараз відбувається, це дріб’язок в порівнянні з попередніми, особливо першими хвилями мобілізації, коли офіцери просто боялися заходити в частину. Не знаю, наскільки це правда, але такі історії я чув неодноразово. Щодо вживання алкоголю тут… Скажу так, в Полтаві ця військова частина не така велика, це більш-менш можна контролювати, і якихось страшних випадків я не бачив. Хоча людина, якщо дуже хоче, то вона знайде, це зрозуміло. І хтось там може походити по місту, людина може з’явитися у відповідному стані, то їх штрафують, вони адміністративні покарання відбувають.
Коли ми були під Полтавою, там величезна територія в лісі, через будь-який паркан можна перескочити. Теж було таке, що добряче вживали деякі. Але щоб масово, не скажу такого…
Все це, наскільки вистачає сил, намагаються обмежувати – знову ж таки штрафувати, протоколи складаються. Якихось веселих випадків щодо цього не було. Не зовсім це весело виглядає… Інколи з когось можуть посміятися, але є загальна проблема. Не сказав би, що це стосується тільки армії. Це ж частина суспільства. Деякі особи просто не можуть жити без цього. Коли мене, наприклад, мобілізували, перші кілька днів люди непритомніли один за одним – люди, які постійно «вживали» і залишились без цього. За 4-5 днів таких людей – десяток було у нас. На сьогодні з того, що я бачу, це не проблема армії, а алкоголізація суспільства.
– Чи була в тебе проблема, де брати екіпіровку для того, щоб піти в армію. Як ти вирішував цю проблему, якщо вона була присутня?
– Нам форму видали. Деякі з офіцерів кажуть, мовляв, у нас гірше форма, ніж у вас. Форму видали, відразу всю, яку потрібно на початковий етап. Потім ще мають додати зимову.
Є скарги щодо форми. Скажу так, там ще з'ясовують, що частково була видана начебто форма, як я читав, якої не має тут бути за якістю. Її називають «скляною», вона як брезент, кажуть, що вона плавиться дуже сильно.
Нам видали форму нову. Сказати, що вона хороша – ні, сказати, що зовсім погана – теж не можу. Ну так, поки нова, виглядає нормально. До берців просто потрібно звикати. Я не буду скаржитися. Звісно, є значно зручніші, ніж нам видають. Але якщо людина, як я, звикла в сандалях ходити все літо, то звичайно будь-які берці для неї – кайдани перший час. Потім звикаєш.
Насправді у нас якоїсь проблеми з цим немає. Хотілось б краще, звичайно, є форма краще. Показують зараз «Варан», який начебто почнуть видавати, і виглядає він красиво, і за якістю зовсім інший рівень.
– Чи ти дзвонив за порадами своїм колегам, які проходили чи проходять службу?
– Є люди з тих, що я спілкуюсь, які призивались до армії, але за порадами чи настановами не звертався. Вирішив, хай буде все як буде – щось буде сюрпризом, щось для себе зрозумію. Це новий виклик в житті, щось нове, то й хай буде новим.
«Я взагалі не сприймаю тезу про братські народи»
– Раніше на каналі «Футбол» працював російський коментатор Юрій Розанов. Чи спілкувався ти з ним щодо подій в Україні – чи ти знаєш, як він відноситься до анексії Криму та війни на сході України?
– Спілкувалися допоки він був тут, в Україні. Я не можу говорити за його позицію, та коли все розпочалося, коли розпочався Майдан, він швидше не розумів того, що відбувається. Він це сприймав як щось, що виходить за рамки його сприйняття. Про інше дуже важко сказати. Я знаю, що він офіційно свою точку зору не висловлював. В Україні те, що відбувалося, він бачив, що щось йде не так, на його думку. Він людина інтелігентна, не з тих, хто розказує як жити, але я бачив по ньому, що він не розуміє, що відбувається…
– І наостанок питання: як чилійський «бандерівець», що б ти хотів сказати російським громадянам, які досі впевнені, що в Україні безчинствують «фашисти» та «київська хунта»?
– Немає ніякого бажання звертатися до громадян Росії. Враження було до Майдану, і після Майдану загострилося відчуття, що нам найменше у своєму житті потрібно дивитися на Росію, на їхнє сприйняття. Ми можемо говорити однією мовою, але ми дуже-дуже різні. І як нам мене, це добре. Нехай кожен буде сам по собі.
Я взагалі не сприймаю тезу про братські народи. Спитайте будь-який інший народ – тих же англійців і французів. Немає ніяких братських народів! Кожна людина живе сама по собі, так і кожен народ живе сам по собі. Ні звертатися до них немає ніякого бажання, ні взагалі знати, що, де і як відбувається, добре у них чи погано. Чим менше у нас буде російського, новин про Росію, тим більше буде українського народжуватися саме в Україні.
Олександр Гапоненко
