Багато вiдомих людей носять червону нитку на зап’ястку руки. Цей талiсман начебто захищає людину вiд злого ока, не впускає “в ауру негативну енергiю”.
На превеликий жаль, сьогодні чимало людей, які регулярно відвідують християнські храми, поза ним практикують відверто язичницькі та демонічні релігійні обряди. Одним таким, серед багатьох інших, є звичай носити на зап’ястку червону нитку, зав’язану особливим способом.
У ставленні Церкви до такого явища варто виділити декілька принципових моментів.
Насправді, це не порожня забавка, не варта уваги, а давня традиція прибічників каббали – релігії таємних юдейських знань, а також вірувань деяких індусів. За повір’ями, цей “амулет” має властивості охороняти людину від злої негативної енергії, чи, як кажуть у нас – “від вроків”. Тому не дивно, що не тільки одні старші люди піддаються цьому жахливому забобону, але й частенько зав’язують її навіть своїм дітям та родичам, бажаючи оберегти від якогось “злого ока”.
По-перше, жоден бісівський ритуал чи обряд нікому та ніколи користі не приніс. Всі вони є згубними для душі та тіла, оскільки джерелом енергії, яку закликає та стяжає людина під час цього, є біси та головний ворог людського роду, який і стоїть за всім цим – сам диявол. Часто несвідомо та, очевидно, навіть не бажаючи цього, людина приймає сатанинські обряди, а виконуючи укладає певний духовний договір із дияволом. З того часу вона перебуває з ним в особливих стосунках. Хочеться наголосити, що тут вже немає значення, як тлумачить такий обряд сама людина, та що вона про нього думає. Має значення лиш те, що вона коли звернулася до бісівських сил, як до своїх помічників і союзників у житті, то цим свідомо відмовилася від благодаті Божої й віри в промисл Господній.
Другу проблему, що пов’язана з різноманітними забобонами, я б назвав типовим наслідком по-дитячому язичницької ментальності. Зверніть увагу, що мислячи в категоріях поганського світогляду, ми постійно відчуваємо себе в оточенні різних небезпек. Увесь світ стає ворожим для нас : дзеркала, чорні коти, люди з поганими поглядами, порожні відра! Все, що нас оточує може виступати проти нас! Таким чином, людина не тільки постійно виправдовується у власних помилках, але й дуже часто змушена шукати конкретні речі чи конкретних людей, які “насправді” винні в тому, що в неї все не так, як вона собі планувала. Шукати винних – це хибний шлях, як з духовного, так суто з прагматичного, світського погляду. Всім відомо, що коли в тебе надто багато ворогів, справа, очевидно, не так у них, як у тобі.
Третя проблема, здається, найважливіша. Людина, яка вступає в духовний зв’язок із злими силами, позбавляє себе найціннішого, що взагалі вона може мати – Божої благодаті. Оскільки Господь Бог може все, крім насильницької дії на людину, то в момент, коли людина віддає перевагу злу, Господь від неї відходить. Отже, тут починається в справжня проблема, гірша ніж усі попередні.
Звісно, забобони можуть принципово відрізнятися між собою за своєю природою, і, очевидно, не варто підходити до них із одним мірилом. Одні є безперечним спадком язичницької, явно сатанинської епохи, а їх дотримання є справжнім релігійним актом. Інші з’явилися в наслідок елементарної людської неграмотності, яка з віком не зникла, а лише здобула особливий містичний ореол. Ще інші є не стільки релігійними, скільки психологічними факторами захисту людини або тим, що психологія називає переносом. В іншому випадку має місце так званий “ефект Плацебо” або ж самонавіювання. Ще інші, як у випадку зі згаданою вже червоною ниткою, носячи її на руці, намагаються в цьому наслідувати свої кумирів, наприклад Мадонну, Бейонс чи Брітні Спірс. Вони, як відомо, є відвертими прибічниками Каббали, і тому червона нитка для них це не прикраса, а суто релігійний символ.
Отже, християнам у будь-якому випадку слід бути особливо обережними з речами, глибинну природу яких ми до кінця не розуміємо. Стараймося не допускати жодної нагоди привнести в своє життя елементи язичницького культу, оскільки вони несуть в собі ідею поклоніння не правдивому Богу, а бісам.
Що робити людям, якi не знаючи про такий ритуал, носили червону нитку на зап’ястi?
Людина, яка займалася чаклуванням, використовувала окультні предмети та брала участь у ворожбі чи інших ритуалах, повинна обов’язково фізично знищити всі предмети окультних практик, включно з літературою по окультизму. Далі раджу їй запросити священика, щоб той освятив будинок молитвою та окропив свяченою водою. Що ж стосується самого учасника такого дійства, то ця людина обов’язково повинна розповісти про цей свій гріх священику під час Сповіді, та після належної епітимії (покути), приступити до Святих Таїнств Тіла та Крові Христових з твердим наміром більше такого не повторювати.
Чи це якось може позначитися на життi людини, (тобто чи така людина справдi є посвячена демону)?
Про це питання складно відповісти, говорячи не про конкретну людину, чи конкретний випадок, а маючи на увазі якогось “гіпотетичного грішника”. Бувають випадки, коли людина настільки “заграється” зі злими силами, що з часом вони доводять її до повного божевілля. Тоді приходиться говорити не про окультизм чи забобони, а вже про біснування та одержимість, які виникли в наслідок цього. З іншого боку, незнання принципів духовного життя аж ніяк не позбавляє людину від відповідальності за все, що вона робить. Те, що людина не веде себе ззовні наче біснувата, не зовсім не говорить про те, що вона духовно здорова. І хто знає, скільки ще потрібно людині згрішити, щоб її одержимість злими силами була настільки явною, що стала помітною фізичними очами? Можливо, комусь не хватає лише однієї такої ниточки на руці?
Тож, як слiд сприймати носіння нитки?
Є один дуже розумний тактичний принцип під час війни. Ніколи не варто недооцінювати власного ворога. Якщо будеш надто легковажний та безпечний, противник обов’язково знайде спосіб скористатися цим на свою користь. Для когось проста нитка буде лише ниткою, а хтось, порушуючи найпершу Заповідь Божу, буде приписувати їй божественні риси, невластиві фізичним предметам. Апостол Павло каже, що: “ідол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одного”.(1Кор.8:4)
Якщо людина хоче служити правдивому Богу, Господу Ісусу Христу, то вона не повинна одночасно з цим використовувати жодних язичницьких амулетів. Під час Таїнства Хрещення священик одягає на немовля хрестик, котрий є не тільки символом віри християнина, але й символом Божої благодаті, яка супроводжує віруючу людину по життю. Якщо ми носимо на шиї цей хрестик, нам не потрібно носити щось інше, бо Сила Божа більша за силу бісівську настільки, як вище небо від землі! І було би дуже нерозумно, якщо ми словами кажемо, що є християнами, а вчинками та способом мислення це будемо кожен раз спростовувати. Кращий спосіб зберегтися від злих сил – після ретельної підготовки систематично приступати до святих Таїнств Покаяння та Євхаристії.
Маємо пам’ятати, що диявол дійсно може робити певні чуда, але він не всесильний. Зате він може зробити так, щоб ми повірили в його всемогуття. Особливо ця спокуса губить маловірних людей. Йому не складно наслати на нас хворобу, а потім трохи відпустити, лише задля того, щоб ми прийняли його як свого особистого бога. Скажімо, оли Церква каже, що не можна “чарувати” чи “скидати вроки” бо це є смертний гріх, а ми все одно допускаємо це, значить ніякі ми не християни.
Тому, будемо надалі робити все можливе, щоб усвідомлюючи власні недоліки та слабості, не допускати в своє життя ніщо нечисте та таке, що може піддати небезпеці нашу безсмертну душу. Віра в забобони – це не “додаток” до нашої основної віри, а те, що є першою ознакою маловірства та малограмотності. Це все категорично суперечить вірі в Правдивого Бога. Забобони – це віра проти Бога.
