Один із фотографів, діяльність якого утверджує культ тіла, – в розквіті сил. На шпальтах американського видання CNN інформують про те, що сьогодні фотограф Говард Шатц відзначає 25-річчя своєї професійної діяльності.
Говард Шатц відомий не лише своєю фото-, але й медичною кар’єрою. Він практикується у офтальмології. У сфері спорту фотограф відомий як творець серії фотографій під назвою “Атлети”. Пояснюючи свій задум, чоловік говорить, що хотів показати різновиди людського тіла і сувору дійсність професійного спорту. Цей проект – боротьба із усталеними в суспільства поняттями про красу. Фотограф впевнений, що кожне тіло має свій унікальний генетичний код і боротись із ним немає сенсу. Твердження доволі суперечливе, однак наступні слова Говарда Шварца вносять більше ясності: “Вдосконалюватись треба постійно, але вимотувати себе дієтами та вправами – -нерозумно”.
Персона Говарда Шатца – доволі суперечлива, адже якщо на шпальтах CNN його називають сподвижником культу тіла, то на сайті ресурсу ADME навпаки відзначають, що пан Шатц спростував стереотип сприйняття спортсмена як людини із ідеальною фігурою. Однак якщо спробувати проаналізувати, то ті фотографії пана Шатца, на основі яких видання робили висновки стосовно того, культивує він певні стандарти краси чи ні, – геть різні.
Так, ADME при формулюванні свого висновку спирається на знімки, на яких фотограф зображає спортсменів-представників різних видів спорту. А кожен із цих видів традиційно сформував такий тип фігури, який дозволяє найкраще реалізуватись як спортсмен.
Погодьмось, що боксер на футбольному полі видавався б неповоротким, а футболіст на рингу – надміру витонченим. Інше ж видання, яке подає публіці антагоністичну тезу про те, що Шутц навпаки, завдяки надмірній естетизації своїх моделей здійснює пропаганду культу тіла із так би мовити параметрами, які вважаються в нинішню епоху ідеальними.
Ймовірно, насамкінець можна згадати книги Умберто Еко “Історія краси” та “Історія потворності”, в яких знаний науковець, порівнюючи ідеали краси в часовому і просторовому вимірах (аналізуючи еталони кількох тисяч років тому із сучасними та еталони краси в різних країнах чи на різних континентах) приходить до висновку, що краса – категорія вельми релятивна.
Оксана Коваль спеціально для Корупція.спорт
