Зимові пейзажі Львова австрійського і польського періоду вражають уяву. Оскільки, транспорту у той час на дорогах Львова було мінімум, то й чистити їх, як правило, не поспішали. Комунальні служби міста – точніше, їхні тодішні аналоги – чекали потепління, аби сніг сам розтанув. Не дивно, що на багатьох світлинах – як скажімо на фото вулиці Стрийської, зробленому десь між 1920 і 1930 рокам – снігові "стіни" обабіч дороги сягають двох і більше метрів.
Аби звільнити місто зі снігового полону, людям, незалежно від статі, доводилося брати у руки лопати і годинами, а то й зранку до пізньої ночі, метр за метром звільняти Львів від "окупанта". З появою у місті електричних трамваїв з’явилася можливість значно пришвидшити цей процес хоча б там, де були прокладені трамвайні колії. Для цього спереду трамваю кріпився спеціальний снігозбирач, який і відгортав сніг з колій на узбіччя.
Для боротьби зі снігом львів’яни не шкодували ні сил, ні фантазії. Збереглося фото, на якому задля захисту залізничної колії від снігових заметів люди з обох боків від залізничного полотна споруджують снігові фортеці. Стіни зі снігових блоків виконували функцію бар’єру для заметілі.
Проте, сніг – це не лише клопоти, але й розваги. Про лижний спуск і трамплін на Кайзервальді за часів польського Львова відомо багатьом.
Одним з улюблених місць прихильників зимового катання був також парк Кілінського (нині – Стрийський парк).
А це – триметровий градусник у дерев’яній оправі, встановлений у Львові на проспекті Леніна (Свободи) у 50-х роках XX століття.
Завдяки цьому велетню львів’яни дізнавалися температуру повітря на вулиці, а ще… цілувалися. За чутками, "градусник" був одним із улюблених місць для призначення побачень.
