Не стало Юрія Тихоновича Карася
На 92-му році пішов з життя відомий харківський альпініст Майстер спорту, інструктор 1-ї категорії Юрій Тихонович Карась.
У 1947 році за 4-е місце в Спартакіаді Міністерства шляхів сполучення СРСР, Юрій Тихонович був нагороджений безкоштовною путівкою в альптабір «Локомотив». З тих пір він активно займався альпінізмом.
Юрій Тихонович здійснив понад 200 сходжень. Активний учасник альпіністського життя Харківської федерації.
1948-1951 – голова альпіністської секції ХІІТа;
1952-1960 – член президії альпсекціі ЦР ДСТ «Локомотив»;
1955 – голова альпсекціі Харківської Облради ДСТ «Локомотив». До останнього часу відвідував клубні зустрічі ветеранів.
Свого часу він долучив до заняття альпінізмом свого молодшого брата. Владислав Тихонович Карась був чудовим скелелазом, талановитим, цілеспрямованим альпіністом. Він організував команду, яка неодноразово вигравала першість Харкова і чемпіонати студентських змагань Укрради і ЦР ДСТ «Буревісник».
У 1958 році з улюбленої «Накри» Вадим пішов на своє останнє сходження – першопроходження вершини Долра по С. стіні. Крюк, що не витримав навантаження, обірвав життя видатного альпініста. Але його чарівна посмішка завжди з харківськими спортсменами, які щорічно (вже понад півстоліття) проводять в травні естафету, присвячену пам'яті Вадима Карася.
Владислав Карась – майстер спорту з альпінізму, інструктор 1-ї категорії. Жетон «Рятувальний загін» №521.
Закінчив ХІІТ в 1952, 3 роки працював на Сахаліні ст. інженером, з 1955 по 2006 – нач. відділу Гіпрозаводтранс.
Під час навчання в інституті займався багатьма видами спорту і в 1947 був учасником Спартакіади Міністерства шляхів сполучення в Москві. Команда Харківських залізничників посіла 4 місце в Союзі. За досягнуті результати був нагороджений безкоштовною путівкою в альптабір «Локомотив» в ущ. Адил-су. З тих пір альпінізмом почав займатися серйозно і надовго. У 1947 отримав значок «Альпініст СРСР» за сходження на залікову вершину Гумачі.
Здійснив близько 200 сходжень, з них 7 вищої 5-й к.с .: (1956) Уллу-тау-чана, тр. з підйомом на Зап. в. по С-З «дошці», 5А; (1957) тр. Дих-тау, 5А; тр. Ушби, 5А; (1959) Шхельда-тау, 3-тя Зап. в., 5А; (1959) п. Щуровського, 5Б; (1960) Уллу-тау-чана Гл., Пн. ст., 5Б, в двійці.
У 1949 закінчив Українську школу інструкторів в а / л «Ельбрус» під кер. Погребецького М.Т., начуч А. Мацкевич. Працював інструктором з учасниками всіх етапів навчання в альптабору «Адил-су», «Накра», «Джантуган», «Белалакая», «Домбай», тренером школи інструкторів альпінізму в а / л «Шхельда» з 1950 по 1990. У 1988 начспас в альптаборі «Баксан». У 1990 інструктор-консультант на зборах болгарських альпіністів в цеє (начуч В. Неборак).
Найбільш складні спасроботи: Джантуганське плато (1948); Ушбінський льодопад (1950); в. Джантуган (1951); п. Абая, ущ Туюксу (1953); п. Гермогенова (1954); пер. Кашка-таш (1956).
Активний учасник в альпіністському житті Харківської федерації. 1948-1951 – голова альпіністської секції ХІІТа; 1952-1960 – член президії альпсекціі ЦР ДСТ «Локомотив»; 1955 – голова альпсекціі Харківського Облради ДСТ «Локомотив».
