На чемпіонаті України з добового бігу, який відбувся в Києві, перемогу здобув 31-річний Андрій Ткачук з Хуста.
Суть змагання проста – хто за відведені 24 години пробіжить найбільше кілометрів, той і переміг.
Учасники цього ультрамарафону стартували о 12-й годині дня, а фінішували на наступний день у той самий час. Андрій Ткачук без сну і відпочинку пробіг 201 кілометр! Про цей надвиснажливий забіг і жахливі відчуття, які довелось пережити зі ці 24 години.
– Я абсолютно не налаштовувався на перемогу, бо не знав, що це таке добовий біг, – каже "Експресу" Андрій Ткачук. – Я не знав, як поведе себе організм, які зміни і які процеси у ньому відбуватимуться. Я займаюсь гірським бігом, а по прямій, по асфальту ніколи не бігав. Мій товариш запропонував спробувати себе у цьому ультрамарафоні. Ну ми удвох і стартонули. Мені просто було цікаво, скільки я можу пробігти. Ми з товаришем поставили собі планку: мінімум, який принесе нам задоволення – це 150 кілометрів, а максимум і вершина сподівань – 180 кілометрів.
– Але ви пробігли 201! Не чекали?
– Я просто біг для себе і коли, вже у другій частині дистанції стало відомо, що я йду лідером, зіграв спортивний принцип. Захотілося виграти, тому і біг до кінця.
– Ви називаєте сухі цифри, але звичній людині важко усвідомити, як можна безперестанно бігти цілу добу. Які відчуття у цей час переживали?
– Ми бігали по колу довжиною 975 метрів. Я без зупинок і без перепочинку пробіг 151 коло. Це приблизно 147 кілометрів. Після цього я почав чергувати біг з ходьбою. Навіть робив зупинки на одну-три хвилини, щоб перекусити. На пунктах харчування були супи, омлети, шоколад, фрукти і я змушений був "заправлятися". На це йшов певний час, але так робили всі.
Найгірше, почав підводити організм. У мене страшенно забилися ноги. Боліли ахіл, коліно, стегна, зв"язки… Тобто кожен крок давався з фізичною біллю. Добре, що хоч цей біль чергувався: то нога поболить, то спина.
– Як біглося уночі?
– З одного боку легше, бо вночі потреба організму у воді зменшується, тому я менше зупинявся, щоб попити. Але уночі мене почав підводити мозок. Він банально відключався. Ноги йшли, а голова "не варила". У голові почали відбуватись невідомі мені дотепер механізми, у мене почались галюцинації, я бачив те, що в природі не існує. Я не вживаю кави, але попросив мені приготувати горнятко цього напою. Випив. Запив енергетичним напоєм і таки "запустив" мозок.
– Це у кожного учасника були такі проблеми?
– Ні. Люди, які готуються до такого забігу, сидять на спеціальних дієтах, відсипаються перед стартом. А я два тижні важко працював на роботі, плюс їхав до Києва цілу ніч потягом і взагалі не виспався. Я ще перед стартом хотів спати (усміхається), ну а вночі мене і накрило.
– 201 кілометр – це межа?
– Звісно ж ні. Якби я пройшов належну підготовку, то результат був би вищим. Але ж я не тренувався більше двох років. Спочатку був Майдан і я був там. Потім пішов добровольцем в АТО і відслужив на сході України півтора роки. А там не позаймаєшся, я ж не буду бігати до сепаратистів і назад з вигуками, що я тренуюсь (усміхається).
– Чого найбільше хотілося після фінішу?
– Спати. Ми фінішували о 12-й дня. Нагородження, офіціоз і товариш повіз мене до себе до дому помитися. Від нього я поїхав на вокзал і сів у потяг до Ужгорода. Але думаєте спав? Мозок продовжував "бігти" і я від перезбудження ніяк не міг заснути,
хоч і дуже хотів. Аж удома привів себе до ладу…
