Щойно повернувшись з І Європейських ігор у Баку зі срібною нагородою, віце-чемпіона світу-2014 з велоспорту Ганна Соловей вже запланувала поїздку на Донбас – до Сєвєродонецька, де живе її маленький хресник
Доки підопічна заслуженого тренера України Сергія Базіна змагалася у Баку за медаль, казахстанський клуб "Астана", який підписав Ганну одразу після "срібла" чемпіонату світу, раптом оголосив про розрив контракту. Та як запевнила Еспресо.TV сама спортсменка, це ані здивувало, ані засмутило її.
– Для вас стало несподіванкою повідомлення про те, що керівництво казахстанського клубу "Астана" відрахувало вас з команди, чи, можливо, вже виникали конфліктні ситуації як передвісники того, що варто закінчувати співпрацю?
– Конфліктів не було. Але я й не здивувалася такому повороту подій. Я хотіла піти з цього клубу. Тому не засмутилася звістці про розірвання контракту. На мене це абсолютно не вплинуло. Просто вони негарно вчинили, некоректно називати мене непрофесійною.
– А чому хотіли самі залишити казахстанську команду?
– Це була не та "Астана", яку мені обіцяли. З фінансуванням були питання, інвентар не настільки хороший. Мій тренер Базін купує мені найдорожчі велосипеди останньої моделі. Казахи обіцяли два велосипеди на електроніці, але я не те, що на них не їздила, а навіть не побачила їх. З їхнього боку було багато таких моментів стосовно мене. Тому це ще питання, хто непрофесійно ставиться до роботи.
– То ви вже знайшли інший клуб?
– Контракт ще не підписала. А пропозиції були. Як тільки менеджери іноземних клубів побачили цю заяву "Астани", мені почали надсилати повідомлення у Facebook. Так, наступного року планують створювати жіночий клуб, і мене запросили. Дуже приємно. Адже люди не повірили тому бруду, який вилила на мене "Астана". Значить, моє ім’я щось значить.
– Часто надходять вам пропозиції від інших країн змінити громадянство?
– Та ні. Проте щойно я почала показувати пристойний результат, країни, які не мають сильних спортсменів, почали мені пропонувати їхнє громадянство. Казахстан у тому числі. Я розмірковувала над цим, розмірковую і буду розмірковувати.
– Тренера теж поміняєте?
– Я буду працювати тільки зі своїм наставником. Заберу його з собою. Мені здається, не доведеться довго його вмовляти. В Україні він не має високої зарплати. За ту медаль, що я здобула в Баку, йому абсолютно нічого не дали. Мені федерація виділила призові, і я ними поділилася з тренером. Він заслуговує на високу зарплату, призові, стипендію. На жаль, у нього цього немає. Я не розумію чому. Тому я поділюся.
– Якось ви казали, що в Україні вас із тренером не люблять. Як вважаєте, ця медаль Євроігор змінить ситуацію на краще чи, навпаки, погіршить?
– У нас помінявся президент Федерації. Тому на це запитання зможу відповісти через рік.
– Одразу після фінішу в Баку-2015 ви заявили, що засмучені "сріблом". Може, зараз, коли минуло кілька тижнів, уже по-іншому дивитеся на медаль?
– Ні. Це ж перші ігри, і мені хотілося ввійти в історію саме з "золотом". Ну, "срібло" непогано, але перемога завжди краща. Провалом вважаю і титул віце-чемпіонки світу-2014, бо ми з тренером їхали за райдужною майкою. От на цьогорічному чемпіонаті світу моя мета – ввійти в десятку. Хочеться поборотися і за трійку, але головне – олімпійська ліцензія у Ріо-2016.
– На одній із церемоній нагородження ви піднялися на п’єдестал у вінку. Це ваш талісман чи випадково хтось дав перед вшануванням призерів?
– Це символ моєї країни, жіночності. Нехай у такому жорсткому і, можливо, навіть чоловічому виді спорту буде краплинка жіночності, витонченості. Квіти – символ любові, краси і чистоти. Ми жінки, ми гарні в будь-якому образі – у спортивних костюмах чи на подіумі. Тому цей вінок я постійно вожу з собою. А от вінок на шоломі, в якому я виступаю, – ідея тренера. Він придумав цю казку, як і мій імідж та мене саму. Адже мене знають завдяки наставнику.
– Ви продовжуєте виступати за Луганськ. А де тренуєтеся останній рік у зв’язку з військовими подіями?
– Ми живемо неподалік Львова, у Брюховичах, у готелі "Валентина". Його керівник Назар Степанович дуже чуйна людина, яка дозволяє нам жити в борг. А з мого тренера може не брати гроші взагалі. Ця людина імпонує мені, бо дійсно має серце і розуміє наше становище. Я в захваті від нього, готелю і людей, які там працюють. Готель знаходиться в лісі, там приємне повітря й обстановка. Почуваюся там, як удома. Коли була в Баку, сумувала за готелем, персоналом і рестораном, де нас годують і поять, людьми, які вболівають за мене. Там тепло і затишно.
– А як щодо умов?
– Як відомо, у Львові знаходиться єдиний критий трек в Україні. Є дороги і навіть бруківка, на якій мені треба теж тренуватися. Єдине, чого не вистачає, це клімату. Якщо мені потрібна спека, то доводиться їхати за кордон.
– Хтось із друзів чи близьких людей залишилися в Луганську чи виїхали?
– У Луганську немає. А от у Сєвєродонецьку є. Там живе мій маленький хресник, з мамою якого Світланою ми разом виступали. Я цілий рік його не бачила і дуже скучила за своїм маленьким. Тому збираюся поїхати туди, доки маю можливість. Уже цікавилася, як туди дістатися. А наскільки це безпечно, мені байдуже. Я хочу до тієї людини.
– Чи не втратили ви через війну та політику друзів, які, можливо, підтримують "ЛНР"?
– У мене багато друзів-росіян. Спорт – поза політикою. Це свято, події, яскраве життя. Спорт і політика – як небо і земля. Разом зі мною в клубі були росіянки, вони готували їжу, віддавали мені свої теплі речі, якщо я забувала взяти свої на тренування. Як я можу сказати, що Росія погана?! Ми ніколи не обговорюємо політику. Я туди не лізу.
– За медаль Євроігор наша федерація вручила вам 200 тис. грн. Ту частину грошей, яку лишили собі, намагатиметеся якомога швидше витратити чи відкладете?
– Я збираю гроші на квартиру. Де саме – навіть ще не думала. Але дуже хочу мати житло – навіть не квартиру, а маленький будиночок – біля моря. Знаю, що мрію реалізую нешвидко, бо це дорого. Та буду наполегливо їхати за нею на велосипеді. Люблю море, зорі, місяць, горизонти, повітря. Я – морська людина.
– А яке саме море, має значення?
– Ні. Важливо, щоб поряд була кохана людина, сім’я, дві собаки, один кіт, мінімум троє дітей, сад, бузок, тюльпани. Будинок буде світлий і ніжних відтінків, багато картин із пейзажами усіх пір року. У мене є хлопець, теж велогонщик, якого дуже кохаю. Нам ще хочеться поїздити по світу, разом виступати на змаганнях. Якщо вирішимо створювати родину, то тільки після Олімпійських ігор.
– Судячи з ваших відповідей, ви – тонка, романтична натура. Які у вас хобі?
– Я малюю, читаю книги. Люди кажуть, що гарно малюю. Це в мене від тата, та й мама непогано малює. Коли в дитинстві хотіла записатися до художньої школи, якраз прийшла тренер з велоспорту і забрала мене до секції. Тоді вже було не до малювання. Картин не створюю, а от мультяшних героїв залюбки – це пухнасті маленькі звірятка, теплі, добрі і відкриті тваринки. Малюю веселку, кошенят, квіти і зиму. Акварель – штука тонка, але мені дуже подобається. Але з собою маю тільки зошит, кольорові ручки й олівці. На фарби місця немає – у мене сумка і так величезна, важелезна, купа косметики, парфумів. Я ж дівчина! Книги найчастіше читаю в потязі, щоб мене ніхто не чіпав. Кінематографія – це, звичайно, добре, але вона сковує уяву і заганяє в рамки. А от коли читаєш, то фантазувати можна без меж. Я можу цілу ніч читати, доки сусіди по купе не скажуть, щоб вимикала світло.
– Коли у вас є вільний час, і стоїть вибір – помалювати чи почитати, що вибираєте?
– Я йду гуляти зі своїм хлопцем. Малюю і читаю тоді, коли ми на відстані.
ІРИНА ГОЛІНЬКО
